Як психолог, часто проводжу комунікативні тренінги, учасниками яких частіше всього бувають дівчата та жінки. Працюючи з ними, останнім часом почала спостерігати проблемні явища, які все частіше відбуваються у стосунках між дівчатками-підлітками та їх мамами. Шукаючи у цьому розумних пояснень, зрозуміла що причина цього набагато глибша, ніж можна описати у маленькій статті. Але тема досить хвилююча, так як вона зачіпає майже половину людства - жіночу. Дорослішання жінки - процес складний. Мова йде не про біологічну сторону дорослішання. Для того, щоб воно відбулось, необхідно здійснити ряд переходів з одного стану в інший - від дівчинки до дівчини, від дівчини до жінки, від жінки до бабусі. Ці переходи проходять на декількох рівнях. Так як кожна особистість унікальна, багаторівнева, природна та штучна, в силу життя у культурному людському суспільстві,то саме суспільство пропонує їй схеми або ж готові сценарії для проживання життя. Наприклад, існує хибна думка про те, що якщо дівчинка росте у неблагополучній сім’ї, то вона сама в майбутньому створить таку саму, або ж навпаки. Але її життєвий сценарій може бути набагато складніший, ніж ми думаємо. У психології переходи називають віковими кризами, які є нормальними кризами розвитку. Проте суспільству не важливо, як дівчинка подолала цей кризовий перехід, воно вимагає бути дорослим, реагувати по дорослому, відповідати по-дорослому за своє життя. Виникає протиріччя - між вимогами мами, яка бачить доньку, як віддзеркалення власного я, між бажаннями дівчат, відрізнятися від мами, між суспільними вимогами бути дорослим та між внутрішнім станом незрілості, неготовності до цього. В дитинстві ми є проблемою для інших - частіше всього – мами. Але ми не усвідомлюємо своїх проблем, тому що маленька дитина є одним цілим з батьками. По мірі нашого відділення (сепарації) від батьків відбувається період статевого дорослішання. Дитинство інстинктивне. Тому воно безпроблемне. Дівчина, що потрапляє в ситуацію дорослішання, стикається з необхідністю вирішувати проблеми самостійно, але як це робити, вона ще не знає і не вміє. Мами зазвичай відчувають це, намагаючись запропоновувати готові рішення, сценарії, забуваючи про те, що самі теж проходять стадію змін - вони стають мамами дівчат, а не дівчаток. Проблем, що виникають у цьому періоді дуже багато, але якщо спробувати витягнути з їх різноманітних причин одну, то вона торкається меж нашого дитинства - це бажання лишитися у ньому, жити дитячими ілюзіями, дитячими інстинктами, відчувати себе так само безпечно, як і у дитинстві. Жіноча ініціація гарно описана у дитячих казках. Вони є мудрими поводирями у лабіринтах дорослішання. Мама, що читає дівчинці казку несвідомо дає їй поради по подорослішанню. Дорослим жінкам теж так потрібні казки, які вони знаходять у серіалах. На арт-терапевтичному заняттях для жінок та дівчат часто запитую молодих мам, чи поділяють вони казки на дівчачі чи хлопчачі. Молоді жінки були дещо здивовані цим запитанням. Суть не у тому, що є казки які необхідно читати лише дівчаткам чи хлопчикам. Питання у тому, з якої історії дівчинка може взяти досвід бути жінкою. Мудрість життєвих історій, що лине з маминих уст для донечки важлива в тому, що вони разом занурюються у неї. Вони звикають до того, що в якійсь моменти життя їм потрібна розмова наодинці, і донька дослухається до матері, а мама в свою чергу чує її відчуття, знає про переживання та почуття дитини. По мірі дорослішання відбувається усвідомлення своїх проблем, і краще всього вони вирішуються, якщо у дівчинки є досвід досягнень,вона відчуває свою значимість для інших. Коли дівчина відчуває себе психологічно сильною, їй легше пережити адаптацію до дорослого життя. У цьому теж є своєрідне протиріччя: бути сильною, щоб почувати себе жіночною. Цими рядочками я скоріше всього звертаюсь до дівчат, які з часом теж стають мамами, розуміючи, що стаття може виглядати як настанова, рекомендація. Але ми можемо поговорити про проблеми матерів та доньок особисто, у кабінеті психолога.